КОРПОРАЦІЯ ЖЕБРАКІВ

У всі часи у Львові були жебраки. Називали їх дідами, а іноді старцями. І порядку з ними було набагато більше, ніж тепер. Наші волоцюги мали власну емблему та цехову книгу. І то ще на початку XVI ст., коли якраз “втрясалося” цехове життя ремісників.

До речі, відомий український історик Іван Крип’якевич, у своїх дослідженнях називає корпорацію жебраків єдиним професійним об’єднанням Львова, яке не дискримінувало своїх членів за національною або релігійною ознакою.

Цікаво, що міських дідів (жебраків) класифікували чітко на 3 групи:

• 1️⃣ ті, яким магістрат з певної причини офіційно надав дозвіл жебрати (наприклад, у пожежі згоріло все майно);
• 2️⃣ ті, які мали фізичні та психічні вади, через котрі вони не могли працювати;
• 3️⃣ нелегали – жебраки, які старцювали просто аби не працювати.

Останніх місто ловило і карало – їх відправляли на фортифікаційні роботи або виганяли зі Львова. Тоді було все просто: по селах завжди треба було робочих рук, а це означає, що людина може найнятися на якусь нехитру роботу і отримати платню.

Це все було прописано у конституції ще у 1496 році! А через майже 100 років підтверджено у новій конституції. Тільки там ще додали відповідальність міської влади за неефективну боротьбу з нелегальними жебраками.

Раз на 2 тижні львівські старці мали право безкоштовно відвідати лазню. А жили вони на Жебрачій та Калічій горах. Тепер це вулиця Колесси – бічна Коперника, якою можна вийти на Цитадель. Ну і сучасна вулиця Каліча Гора. Вона і назву ту отримала, бо там існував шпиталь для вбогих – щось середнє між притулком, лікарнею і нічліжкою.

Читайте також: Жовква, що подивитись та куди піти

Були й такі жебраки, які мали свої невеличкі скромні хатки і сім’ї. Принаймні згадуються діти деяких міських старців. Але при тому мали дозвіл на офіційне старцювання.

Як вам такі порядки? Бо я би й тепер відправляла на громадські роботи нелегальних жебраків 🤔